Новини

27.01.2024

27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Уперше Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту відзначили в усьому світі 2006 року. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше.

До цієї події у групі 31 ДГ була проведена інформаційна година «Страшний журнал Голокосту». Здобувачі освіти заради збереження пам'яті про цю трагедію та з метою запобігання в майбутньому актам геноциду пригадали історію масових вбивств євреїв нацистською Німеччиною. Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа».

27 січня 1945 року були визволені в'язні найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі, у якому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей. Загалом жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей.

Епоха Голокосту почалася в січні 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли Адольф Гітлер і нацистська партія. Він закінчився в травні 1945 року, коли союзні держави перемогли нацистську Німеччину в Другій світовій війні.

Прийшовши до влади в Німеччині, нацисти створили план, який стали називали «Остаточним розв'язанням єврейського питання». «Остаточне розв'язання» – це організоване та систематичне масове вбивство європейських євреїв. Нацистські упередження щодо євреїв ґрунтувалися на расовому антисемітизмі. Расовий антисемітизм – це ідея, що євреї є окремою і нижчою расою. Нацистська партія пропагувала особливо жорстоку форму расового антисемітизму.

Голокост був ініціативою нацистської Німеччини та відбувався по всій Європі, контрольованій Німеччиною та гітлерівською коаліцією. Він торкнувся майже всього єврейського населення Європи, яке в 1933 році налічувало 9 мільйонів людей. Реалізація цієї політики відрізнялася в залежності від місця втілення. Таким чином, не всі євреї пережили Голокост однаково. Але в усіх випадках мільйони людей зазнавали переслідувань лише тому, що їх ідентифікували як євреїв. У рамках «Остаточного розв'язання» нацистська Німеччина вчинила масові вбивства безпрецедентних масштабів. Існували два основні способи вбивства. Одним із методів був масовий розстріл на околицях сіл, містечок і міст по всій Східній Європі. Іншим методом була отруєння газом в центрах убивства та за допомогою пересувних газових фургонів. З серпня 1941 року вони почали винищувати цілі єврейські громади. Ці розстріли часто відбувалися серед білого дня й на очах місцевих жителів. Наприкінці 1941 року нацистський режим почав будувати спеціально розроблені стаціонарні центри вбивства в окупованій німцями Польщі. Нацистська Німеччина керувала п'ятьма центрами вбивств: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка та Аушвіц-Біркенау. Вони побудували ці центри вбивства з єдиною метою – ефективного масового вбивства євреїв. Основним засобом вбивства в таборах смерті був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери або фургони.

…Така сумна і трагічна історія Голокосту. «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість»,— йдеться в резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року.